львівськиЙ 
Фото з мережі Інтернет
популярне Суд відмовив Ірині Фаріон у поновленні на посаді професорки Львівської політехніки У Львові вулицю Яніса Райніса тимчасово перекриють для проїзду
Передовсім на відповідність переконань і дій. Тому мене дуже веселять коментарі про недостатню патріотичність нашого командування від тих, чий патріотизм обмежується постами в ФБ.
Серед іншого війна ще й перевіряє суспільство на стереотипи. От в 90-х, якщо пацан казав, що він з Криму, його неминуче запитували: а есть че? Малось на увазі, що в Криму ж офігенна конопля і в кожного правильного кримчанина при собі має бути корабль-другий плана. Ідіотизм, але так було. Так само, якщо хтось казав “я з Донецька” київські петросяни у відповідь казали “тільки не треба нас лякати”. Зараз часи змінилися і стереотипи теж. “Та в нього рідня у Росії (на окупованих територіях)” І? Це робить людину зрадником і шпигуном? А в кого немає там рідні? Добре, коли дальня, але є й рідні брати-сестри, батьки. Так, тому хто з покоління жив в одному селі, а найдальніша, (в сенсі географічному) рідня в сусідньому районі, то може й важко зрозуміти. Але припиніть цю їб*чу сталінщину відповідальності за рідню, давайте ще табір для “жен изменников родиньі” відкриємо. Я вам нагадаю, якщо забули, що Тарас Чорновіл – рідний син В’ячеслава Чорновола.
Доблесть, звитяга, мужність не передаються у спадок. І напрокат теж не даються. Тому усе це рвання волосся на лобку “як же так, Космач, там же УПА”… Так, оті дикі космацькі баби (та пробачать мені усі порєдні галичанки) – вони дружини чоловіків, які не на фронті, а десь на заробітках чи десь у стодолі ховаються від ТЦК. Це вони настільки ох*їли, що відкрито полюють на представників ТЦК. Це ох*євше бидло, і марно шукати серед них “переселенців” чи функціонерів Медведчука чи ОПЗЖ. Це чемні газди й газдині, які щонеділі ходять до церкви, при чому не московської. А по факту таке саме бидло, як і в Нових Санжарах.
І ще один стереотип, який бісить мене ще з часів АТО-ООС: “він (чи вона) з Донбасу, але пішов захищати Україну”. Вау, говорящій крокодил! Оце сегрегаційне “але” ранить і травмує людей, які скоріше за все вже безповоротно втратили свій дім, яким немає куди поїхати з фронту у відпустку, яким боляче чути про “й*баний Донбас” та інші епітети.
Доповідь закінчив. Схаменіться, будьте люде!
Дмитро Крапивенко
Джерело
