львівськиЙ 
Група ветеранів провела день на воді — цього разу на озерах відпочинкового комплексу “Озерний Край” поблизу Львова. Для багатьох із них риболовля стала не просто хобі, а важливою частиною реабілітації після поранень і випробувань війни.
Назар Ляшко зізнається, що не тримав вудку в руках ще з довоєнних часів. Коли витягнув першу рибину, відчуття перенесли його в дитинство — до спогадів про батька, який колись подарував йому першу телескопічну вудку без котушки, де волосінь просто намотувалася на два гвоздики. За словами чоловіка, зараз риболовля для нього — це насамперед про тишу та можливість відпочити душею на природі, спостерігаючи за поплавком в очікуванні поклику. Цього дня риба чомусь ігнорувала опариша, натомість охоче клювала на кукурудзу, пише ЛМР.
Ветеран майже ніколи не пропускає такі виїзди — за три місяці був відсутній лише одного разу. Він розповідає про особливу атмосферу серед своїх, де можна розслабитися й забути про війну, повністю зосередившись на поплавку.
Владислав пам’ятає свій особистий рекорд — 97 спійманих рибин за один вихід, що принесло йому друге місце в змаганнях, які періодично організовують для ветеранів. Серед улову траплялися і великі екземпляри, і дрібні — усіх він відпустив назад у воду. Приз за друге місце — браслет — став для нього приємним, хоч і скромним, нагадуванням про той день.
Михайло Дубас пояснює, що виснажливий тиждень, наповнений вправами, заняттями та лікувальними процедурами, до п’ятниці забирає багато сил — і фізичних, і моральних. Тому зміна обстановки та відхід від рутини є вкрай важливими. На риболовлі, за його словами, єдина турбота — це чи клюватиме риба: яку наживку обрати, куди закинути вудку, як підгодувати рибу в “своєму” перевіреному місці. Минулого разу йому вдалося впіймати шість коропів вагою приблизно по кілограму кожен. Після такого дня, каже ветеран, повертаєшся з ясною головою — свіжим і полегшеним.
Соціальна працівниця реабілітаційного центру UNBROKEN Катерина Кіт-Садова пояснює, що біля води хлопці, які проходять відновлення в центрі, знову вчаться почуватися звичайними людьми. Для когось риболовля — це повернення до давнього захоплення, а для когось — цілком новий досвід. Але майже для кожного це кілька годин, коли в голові нарешті настає тиша.
Поки ветерани рибалять, Катерина готує для них обід — цього разу справжню рибну юшку. За її словами, для смачної страви потрібно кілька видів риби: лящ, сом, короп, а також помідор і часникова заправка. Спільна трапеза після риболовлі, зазначає вона, теж є важливою частиною терапевтичного процесу.
Андрій Ханас розповідає, що день зазвичай починається з підготовки снастей, наживки та ранкової кави чи чаю. Досвідченіші учасники, які вже бували тут раніше, знають найкращі “рибні місця” і поспішають зайняти їх ще до кави. Але найбільше емоцій викликають новачки — коли вони витягують свою першу в житті рибину, особливо велику, це супроводжується щирими оплесками та підтримкою від інших. Суперництва тут немає, лише взаємна допомога. Цьогорічний командний рекорд групи становить 130 спійманих рибин.
За словами Ханаса, оскільки це спортивна риболовля, більшість улову ветерани відпускають назад у водойму. Однак якщо трапляється особливо велика риба, її іноді залишають собі або віддають родичам.
