львівськиЙ 31 березня 2025, 09:00
29 березня в міському Будинку культури Сміли відбувся дуже цікавий захід: редакція газети „Сміла” та громадська організація „Територія гідності” за активного сприяння літературно-мистецького об’єднання „Тясмин” провели, в рамках відновленого проекту „Сміла Інкогніта”, зустріч зі смілянами. Її присвятили 100-річчю з дня народження відомого місцевого гумориста Олекси Зосимовича Бакуменка. Проект було призупинено через повномасштабне вторгнення росії в Україну. Та життя іде попри війну, яка, схоже, може тривати дуже довго. Тож на фоні постійних стресів і важких новин стало зрозуміло, що люди потребують нормального спілкування, розрядки, емоційного відпочинку. А що в цьому плані може бути кращим, як розповідь про веселого, дотепного земляка? І його гуморески, що їх на зустрічі майстерно читав Володимир Ткаченко, який пройшов шлях від токаря до письменника і актора…
Юлія Харченко розповідає невідомі широкому загалу факти про Олексу Бакуменка
Олекса Бакуменко був дивовижною, непересічною людиною, життя якого, як і родовід, оповите легендами і навіть загадками. Його дід народив чотирнадцять дітей, а батько викрав дружину Оксану, матір Олекси, просто з-під вінця, коли вона мала одружуватися з його товаришем.
Під час заходу. На передньому плані онук гумориста Юрій Бакуменко і його дружина Олена
Олекса Зосимович пройшов Другу світову війну, дійшов до Берліна, але про війну згадував мало. 1947 року його репресували і відправили в Хабаровський край. Чому, теж не розповідав.
Бакуменка називали робітничим поетом. І цілком справедливо, адже він працював на заводі молотобійцем, згодом навчав робітничих професій дітей. Вищої освіти не здобув, тож маститі поети інколи йому дорікали, що його вірші неправильні, не відповідають усталеним стандартам. Але на концертах, навіть у Палаці культури „Україна”, що в Києві, люди найбурхливіше реагували саме на його гуморески, які він сам чудово виконував, і переписували його „неправильні” вірші від руки. Цікаво, що їх він складав і тримав у голові, а записував на папір лише за якийсь час, коли вони проходили перевірку в народі. Бо читав гуморески на підприємстві, в редакції газети, у транспорті, на вулиці всім, хто готовий був слухати. А таких завжди знаходилося багато. Бакуменко справді піднімав людям настрій, і, як виявилося, не лише за життя.
До речі, писав він і прекрасні ліричні вірші. От і захід до його сторіччя розпочався архівним записом чудової пісні про Смілу, „Вечір над Тясмином”, музику до якої написав Григорій Миценко. Ця мелодія довгий час була позивним смілянського радіо. На заході пісня також прозвучала і у виконанні вокального ансамблю хору ветеранів МБК під керівництвом Діни Осадчої. А учениця школи мистецтв Алефтина Суліма під акомпанемент концертмейстера Ірини Бочкової виконала пісню Станіслава Кравченка на слова Олекси Бакуменка „Повернення”.
Про Олексу Зосимовича на зустрічі говорили ті, хто його добре знали: голова Смілянського літературно-мистецького об’єднання „Тясмин”, письменник лавреат літературної премії імені Леоніда Глібова Анатолій Горбівненко; згадуваний уже Володимир Ткаченко – учень та послідовник Олекси Бакуменка, співзасновник та співголова благодійного фонду „Тодось Осьмачка”, лавреат багатьох обласних, всеукраїнських фестивалів гумору й сатири, зокрема, „Вишневі усмішки”, і таких як – „Коронація слова”, міжнародна літературна премія імені Григора Тютюнника, тощо. Слово мали і дослідник минувшини Смілянщини, заслужений краєзнавець України Володимир Нікіфоров; письменниця Лілія Блискавиця; Світлана Симоненко – донька ще одного відомого українського гумориста зі Сміли Івана Шпички. А Тетяна Береговенко з села Сунок поділилася колекцією світлин славетного гумориста.
Виступ учня та послідовника Олекси Бакуменка Володимира Ткаченка підняв усім настрій
Привітала земляків і відома українська поетка, лавреат цьогорічної літературної премії імені Дмитра Нитченка Валентина Коваленко.
Згадав про зустрічі з гумористом і автор цих рядків, який теж досить добре знав Олексу Зосимовича.
Теплим і цікавим був виступ онука поета Юрія Бакуменка. Серед іншого, присутні дізналися про те, що, виступаючи в Києві на дуже популярному свого часу телеконкурсі „Сонячні кларнети”, його дід побачив серед членів журі письменника з Сумщини, троюрідного дядька майбутнього президента України Віктора Ющенка. А в їхній родині знали, що до війни той був закоханий у бабусю дружини його онука Юрія Софію. Олекса Зосимович дуже подивував його давнім спогадом. Отак дивно переплітаються долі.
Виявилося також, що Олекса Бакуменко не лише супроводжував свого часу відомого українського поета Василя Симоненка в його поїздці по Смілі. Те офіційне редакційне відрядження завершилося в гостинній оселі Олекси Зосимовича, де він не лише почастував гостя з обласного центру, а й розповів йому легенди про місто. Засиділися до півночі, тож Симоненко навіть заночував у свого провідника. Та коли під час іншого, фатального відвідування Сміли поета нещадно побили міліціонери, Бакуменко кинувся шукати справедливості. І мав через це дуже неприємну розмову з працівниками кгб. Такі розмови траплялися у нього й після, бо Олекса Зосимович був непримиренний до несправедливості. Звісно, нервові потрясіння і розпач від безсилля щось виправити не могли не вплинути на його здоров’я. Напевне і тому він зарано покинув цей світ, не встигнувши багато чого завершити. Проте, як наголосила дружина Юрія Бакуменка Олена, в родині зберігають неопубліковані твори поета. Тому, сподіваємося, на нас ще чекає невідомий Бакуменко…
Ініціатор проведення заходу Анатолій Терещенко
А те, що це було б подією для пошановувачів його веселого, дотепного слова засвідчило небажання присутніх на заході розходитися. Вони довгенько обговорювали почуте, розглядали виставку світлин і творів поета, його особистих речей і щиро дякували співавторам проекту „Сміла Інкогніта” – почесній краєзнавиці України, голові смілянського осередку НСЖУ Юлії Харченко та громадському активісту, уповноваженому громадської організації „Територія Гідності”, початкуючому письменнику Анатолію Терещенку за цікаву щемливу зустріч.
Пісню на слова Олекси Бакуменка виконує вокальний ансамбль хору ветеранів смілянського МБК
„Кохана”
Котить Тясмин сиві хвилі,
Гомонить в тумані,
Сидить Василь на березі
І мовить коханій:
– Була сім’я в мене славна,
Жити б і радіти.
Утекла від мене жінка,
Відцурались діти.
Вчора вигнали з роботи
І все через тебе.
Моя радість ти єдина,
Щоденна потреба.
Хоч не можу я без тебе
Вже і дня прожити,
Довго думав і вирішив
Тебе утопити.
Дуже гарні в мене дітки.
Й жінка непогана.
Прости мені гріх великий
І прощай, кохана.
Поцілував її двічі
І булькнуло тільки…
Утопив Василь „кохану”
Півлітру горілки…
————————————
На ранні трави впали роси,
Сріблястий Тясмин гомонить
А солов’ї дзвінкоголосі
Не затихають ні на мить.
Воркують голуби у парі,
А по садках, мов білий дим,
Весна вирує у розпалі
П’янким квітінням молодим.
Шепочуть яблуні рожеві,
Буяє в полі ярина,
Я всі пахощі травневі
Хотів би випити до дна.
І линуть піснею по світу,
Спиняти грози і вітри,
Й весну цю, радістю зігріту,
Навіки людям зберегти.
Та щось незриме тисне плечі
І нищить задуми мої,
І вже, здається, не щебечуть,
А плачуть хором солов’ї.
Немов навіки висох Тясмин,
До моря чайки подались…
А в небі сонце світить ясно
І все радіє, як колись.
Цілує землю сизий обрій,
А я живу, немов у сні…
Тож усміхніться, люди добрі,
І буде радісно мені.
Олександр Вівчарик,
Фото автора
