львівськиЙ Вони долають смугу перешкод, навчаються володіти зброєю, ще в програмі – інженерна підготовка, тактична медицина та багато іншого. А ось часу, щоб усе це засвоїти, – дуже небагато, бо на фронті потрібні бійці.
Військовослужбовці підрозділу «Шквал» у складі одного з підрозділів морської піхоти Збройних сил України навчаються ефективно діяти і виживати в бойових умовах. Курс – дуже інтенсивний, навантаження – великі. Але, перебуваючи в навчальному центрі, ми не почули від людей, які там навчаються, жодних скарг та нарікань.
Майже такі, як усі
– Це – специфічна робота, – каже про навчальний процес Олександр «Стетхем» – інструктор з базової загальної військової підготовки. – І ця робота мені подобається. Бо ті, кого я зараз навчаю, – вмотивовані. З ними працювати набагато краще, ніж з новобранцями, яких привозять до нас «через бусик», тобто, примусово. Ці ж люди зробили свідомий вибір.
Олександр навчає військових, які ще у недавньому минулому відбували покарання, а зараз вирішили скористатися можливістю виправити свою біографію, ставши військовослужбовцями і пішовши захищати Україну.
8 травня 2024 року Верховна Рада України ухвалила в другому читанні Закон №11079-1, який надає право деяким категоріям ув’язнених мобілізуватися до ЗСУ.
На відміну від РФ, де у військо чи у приватні військові компанії беруть усіх ув’язнених незалежно від злочину, за який вони отримали покарання, в Україні стати військовослужбовцями можуть не всі засуджені. Не мають такого права вбивці, ґвалтівники, терористи, шпигуни, корупціонери, люди, які скоїли деякі інші тяжкі злочини і є небезпечними для суспільства.
Звільнення від відбування покарання відбувається виключно за рішенням суду. Вийти з вʼязниці можуть люди, які мають право на умовно-дострокове звільнення.
Ув’язнені, які мають право піти в ЗСУ і підходять для цього за віком та станом здоров’я, укладають майже такий самий контракт, як і будь-який військовослужбовець. Відмінність – деякі обмеження, обумовлені статусом людини: наприклад, відсутність відпустки протягом певного часу, зобов’язання не залишати місце постійної дислокації підрозділу.
Але загалом у колишніх ув’язнених розпорядок – такий самий, як і в усіх інших військовослужбовців в підрозділі.
Очікували на гірше
Олег – з міста Дніпра. Був засуджений за крадіжку, як майже всі, з ким ми спілкувалися.
– Оступився, – каже він про себе.
Покарання відбував у Криворізькій виправній колонії. Коли з’явилася можливість отримати умовно-дострокове звільнення, уклавши контракт з ЗСУ, анітрохи не вагався.
– В колонії нас, тих, хто має право піти в армію, проінформували про можливість укладання контракту з різними військовими частинами. Я обрав морську піхоту, бо це – еліта збройних сил. Розумію, що служити тут нелегко, але вирішив кинути собі виклик. Бо пройти шлях морського піхотинця – привід для гордості і поваги.
Олег каже, що коли підписав контракт, дуже хвилювався, боявся упередженого ставлення до себе через те, звідки він прибув у військову частину. Але…
– Ставлення до нас – дуже класне. Усе – супер. Про нас піклуються, нам допомагають. Про командування нічого поганого я сказати не можу. Тому звертаюся до таких людей, як я. Приєднуйтесь до спеціалізованого підрозділу «Шквал»!
Васильович. Цей чоловік, який чи не найстарший серед тих, хто зараз перебуває у навчальному центрі. Він попросив не називати його ім’я. Спілкувався із закритим бафом обличчям. Каже, що отримав покарання за крадіжку. Коли дізнався про можливість стати військовим, просив направити його тільки у морську піхоту.
– Я, – каже чоловік, – колись служив у десантно-штурмовій групі, тому маю певний досвід, який саме у морській піхоті буде найдоречнішим, і тут я можу найкраще реалізувати себе. Були пропозиції з інших військових частин, але я зробив для себе однозначний вибір – морська піхота. Не вагаючись, пішов би у ЗСУ ще у 2022 році, але тоді перебував у розшуку.
Ще один співрозмовник просить називати себе позивним – «Ворон». Він – з Кривого Рогу.
– Я перебував у колонії особливого режиму, – розповідає боєць. – Відбував покарання за крадіжку з проникненням (стаття 186 Кримінального Кодексу). Залишалося сидіти ще п’ять з половиною років. Але для мене краще захищати свою державу. До того ж це – шанс усе виправити, почати новий етап у житті.
«Ворон» зазначає, що з колонії, де він перебував, пішли до ЗСУ близько 130 людей.
Олександр засуджений за розбій. Відбув у колонії три роки з призначених судом восьми з половиною. У військо пішов за власним бажанням, обравши захист батьківщини замість ще п’яти з половиною років за ґратами.
– Прийняли мене тут максимально достойно, – каже чоловік. – Ставлення до нас з боку командирів та інших військових – хороше, людське. Нам допомагають, якщо виникають якісь проблеми. Харчування та інше забезпечення – нормальні.
За словами Олександра, його сім’я цілком підтримує рішення чоловіка стати військовим:
– Родина розуміє, що, захищаючи свою країну, я захищаю і дорогих мені людей. Тому родина мене підтримує, мотивує.
Підготовка – звичайна і незвичайна
На першому етапі підготовки бійці, які скоро воюватимуть у складі «Шквалу», частіше за все спілкуються з Олександром «Стетхемом» – інструктором з базової загальної військової підготовки (БЗВП).
Олександр має великий бойовий досвід. Воював би і зараз, але вже даються взнаки поранення і травми. Тому переведений у навчальний центр передавати досвід новобранцям.
– Цей курс БЗВП, – каже Олександр, – двадцятиденний. Зазвичай він розрахований на більш тривалий термін, але зараз на це немає часу. Власне, бійці це розуміють, і тому вдосконалюють свої навички у вільний від занять час.
На запитання про специфіку теперішніх підопічних відповідає:
– Вони вмотивовані, і це – головне. Ми не втрачаємо час на їхню мотивацію. Звісно, ми піднімаємо її на вищий рівень. Але усе одно заощаджуємо багато часу, бо не пояснюємо людям базові речі, і більший акцент робимо саме на військовій підготовці. Командування даного підрозділу зацікавлене в підготовці, всебічно допомагає, організовує все, що від нього залежить, і навіть – більше.
За словами інструктора, 20-денний базовий курс – лише початок навчання:
– Далі у програмі – підготовка за фахом, інтегрована підготовка, злагодження підрозділу… Навчальна програма спеціально розроблена для таких підрозділів. Тобто, це – не загальновійськова програма, хоч вона дуже схожа на неї. Щодо змін, то додані навчання штурмовим діям, більше уваги приділяється фізичній підготовці. Бо в умовах війни, тим більш – сучасної, якщо ти – фізично слабкий, то довго не живеш. Програма – не дуже тривала, але дуже інтенсивна. Передбачені і інженерна підготовка на спеціальному полігоні, і підготовка з тактичної медицини. Окрім того в програмі – навички із зв’язку та комунікацій в умовах бойових дій, захист від радіаційної, хімічної та бактеріологічної загрози.
Інструктор зазначив, що особливий акцент робить на тактичній і вогневій підготовці:
– Ми будемо відпрацьовувати штурмові дії в умовах населених пунктів, лісу та лісопосадок, полів, окопів, траншей.
Бійці, які зараз проходять підготовку у навчальному центрі, воюватимуть у роті під командуванням сержанта Володимира Бурлаки.
– Коли мені запропонували стати командиром цієї роти, – розповідає він, – я погодився без вагань. Звісно, я знаю про минуле цих людей. Але зараз усі вони – військовослужбовці. А щодо певних специфічних моментів, то, як на мене, тут більше позитиву. По-перше, ці люди вмотивовані навіть сильніше, ніж я був у 2022 році, коли пішов захищати Україну. А якщо порівнювати з «бусифікованими» новобранцями, то порівняння – однозначно на користь колишніх ув’язнених. Бо, крім мотивації, у них є ще одна важлива для армії риса: перебування в місцях, звідки вони прибули, привчило їх до життя по розпорядку, до дисципліни. А без цього в армії – ніяк.
Бійці, що відпочивали в тіні дерева виходять на проходження смуги перешкод. Більшість з них роблять це не дуже швидко і інколи незграбно. Бурлака ж каже, що за два-три тижні – це будуть інші солдати і запрошує приїхати ще раз.
За словами Володимира, він бачив, як воюють колишні ув’язнені, які вже перебувають на бойових позиціях у підрозділах 35-ї окремої бригади морської піхоти:
– Вони воюють на Херсонському напрямку, показують відмінні результати, вони – ініціативні, самі пропонують командиру відбити раніше втрачені позиції. Це – потужно.
Відомо, що станом на кінець літа правом піти до ЗСУ скористалися вже близько 3 тисяч ув’язнених. А загалом в українських установах виконання покарання, за даними Міністерства юстиції, перебувають близько 20-ти тисяч людей, які потенційно можуть стати військовослужбовцями.
Автори: Сергій Нікітенко, В’ячеслав Гусаков
