львівськиЙ 
Після Великодня настає найулюбленіший день всієї української молоді – Поливаний понеділок. Надто цей звичай популярний на Галичині. Вулицями бігають хлопці з пляшками, відрами та іншими підручними засобами, наповненими водою, і шукають “жертву”. Біля місцин з фонтанами, озерами, річками та іншими водоймами розгораються справжні баталії, незважаючи на те, що в ці дні частенько буває досить холодно. Але більшість учасників цих “бойових дій” та простих перехожих, які випадково потрапляють під “вогонь”, навіть не здогадуються про походження цієї традиції.
Споконвіку вважалося, що вода у великодній понеділок стає цілющою, приносить щастя та здоров’я. Тому люди обливали не тільки один-одного, а й себе теж. Цей день пов’язували передусім з духовним весняним очищенням.
Якщо повернутися до язичницьких часів, весняне купання та обливання мали магічне значення. Предки вірили, що так вони викличуть дощі та матимуть гарний врожай, очистяться та вилікуються від різних нездужань. Обливали водою і худобу, і птицю, бджіл з вуликами, пастухів та коней перед початком польових робіт.
Хворих на епілепсію, жовтяницю чи лихоманку несподівано обливали водою, якою заздалегідь обмивали ікони, срібні предмети чи півня. Якщо підозрювали, що на людину наслали пристріт (чи вроки), то перед тим як її облити, воду пропускали через клямку. Вірили також, якщо раптово вилити воду на відьму, то вона не зможе шкодити. Існувало також повір’я, що утопленики або самогубці могли затримувати дощ, тому в посушливі часи їх могили також обливали водою.
На Поліссі колись вважали, якщо облити господиньку в цей день, її корова даватиме більше молока.
В козацькі часи, другий день Великодня був Днем Богородиці. Саме вона є берегинею роду і міцного шлюбу. Тому більшість традицій цього дня були пов’язані із залицяннями.
З давніх-давен юнаки з відрами повними води ще вдосвіта ходили по хатах, де жили дівчата на виданні, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Адже вважалося, що облита дівчина швидше вийде заміж за коханого хлопця. Зустрічалися звичаї, коли дівчина мала встигнути подарувати юнаку писанку, щоби той її не обливав, або ж дівчата ховали писанки за пазухою, а юнаки намагалися їх відібрати (але це вже більше схоже на залицяння, чи не так 🙂 ). Такий звичай, наприклад, був широко розповсюджений на Гуцульщині: після символічної боротьби, отримавши нагороду (писанку), юнак вів дівчину до води і обливав.
Вважалось, якщо дівчина повертається додому суха – це для неї ганьба. Тож дівчата хотіли, щоби їх облили, адже це свідчило про серйозні наміри парубка, котрий зазвичай обливав тільки ту, яка йому подобалась. Відповідно, на знак взаємності він отримував писанку або вишиту хустину. Щоправда, це означало, що танцювати на великодніх святкуваннях він має тільки з нею.
Колись на Закарпатті дівчат штовхали у річку, тому вони й близько не підходили до води. Але хлопці не здавались – хапали якусь і несли до потічка. А в одному із сіл цього району юнаки приходили до дівчини на виданні та кричали під вікном “Прийшли мити”. Коли вона виходила, їй тричі лили воду на руки. Вона вмивалась і дарувала парубкам писанки.
