львівськиЙ Селище Нововоронцовка стало єдиним адміністративним центром області, який не був окупований росіянами навесні-влітку 2022 року.
Свого часу колишній райцентр був “сірою зоною” – зі щоденними перехресними обстрілами та практично повною блокадою поставки продуктів і ліків.
Після деокупації Нововоронцовка вже понад рік знаходиться під постійними обстрілами – страждає і центр селища, і жилі квартали. Людям, з якими ми спілкуємося, це болить найбільше. Це стає очевидним із їхньої риторики.
Десятки разів ми бували у звільнених громадах Херсонщини, описати якось по-новому пейзажі, які нас оточують тут не можна. Ліцей із вибитими вікнами, магазин із вікнами, забитими фанерою, людські хати без шиферу – все приблизно ж таке, як і в інших населених пунктах, де ми бували.
“Я хочу відбудовувати всі заклади, тому що найголовніше – психологічна реакція на руїну. Якщо в тебе в селищі чи в місті стоїть руїна і ти до цього був якось дотичний, до цієї території – позитиву це не додає”, – зауважує начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації Андрій Селецький.
Ми сидимо у нього в кабінеті, їмо торт, який залишився після вчорашнього святкування дня народження Андрія; він п’є чай з кружки з кавуном, попутно розповідаючи про плани і реалії громади, а також – про нововоронцовський базар. Там, каже Андрій, на тому базарі знають все.
На цьому базарі і зустрічаємось з невеликою групою жіночок – вони обговорюють недавні обстріли.
“Якби не стріляли – було б набагато краще. А так, піклуються про нас, допомагають”, – охоче ділиться Марія. Сама вона з Каховки. З окупації родина, де окрім Марії та її чоловіка, ще п’ятеро дітей, виїхала влітку 2022 року.
У Нововоронцовку їхали до родички, яка не так давно загинула.
На питання, як їй у Нововоронцовці у порівнянні з Каховкою, Марія стенає плечима: “Нє, ну дома краще. Тут ми врємєнно, понімаєте. Де ми далі будемо – я не знаю. У нас уже нічого нема, все, що ми з чоловіком за 21 год нажили – вже нічого нема”.
Жінки кажуть, що ніч в громаді була “гучною”, адже російська артилерія била по прибережних вулицях. Ми обстрілу не чули, хоч і ночували в будинку в центрі.
Жінки поряд торгують смаженими пиріжками і трохи – побутовою хімією. Вони включаються в нашу розмову.
“Як закінчиться війна, буде все добре. – Каже Анна. – Відбудовувать шо?
Школи, садіки і водичка – це саме главне на сьогоднішній день – школи, больниці – оце”.
Пиріжки у жінок смачні, хоч і ледь теплі.
Про воду ми зранку розмовляли з Андрієм Селецьким. Він розповідав, що воду, з якою у Нововоронцовці були проблеми ще задовго до повномасштабного вторгнення, вдалося нещодавно дати.
“Ми запустили одну із двох новопробурених скважин – самотужки, силоміць, але запустили. Вода там дуже добра, її багато, вона тече, і в мікрорайонах, де води не було майже рік, вода потекла, і люди в це не вірили. Пошепки говорили “А це ще буде вода? Чи оце один день і все?”, – каже Селецький.
Також місцева влада тут замовила проект повної реконструкції водогону – він обійшовся громаді у 2,5 млн грн.
“Мені мало просто запустити воду, – додає очільник СВА, – мені треба змінити тариф, бо він у нас – найвищий по Україні. Маріуполь, Бердянськ, Запоріжжя, Одеса і ми. Це так було станом на 2019 рік”.
На базарі підходимо до людей, які торгують м’ясом. Василь, один із продавців, переконаний, що відбудову слід починати із шкіл та дитсадків.
Це, каже він, “саме необхідне – для діточок”.
Очільник Нововоронцовської громади з Василем, за великим рахунком, згодний.
“У нас є ліцей, який сильно пошкоджений – він знаходиться у центрі Нововоронцовки, і залишати його руїною я в жодному разі не буду, не зважаючи на те, буде там школа чи її не буде. Там може бути центр творчості, коворкінг, житло – що завгодно, але не руїна”, – каже Селецький та обіцяє зберегти усі школи у сільській місцевості.
Втім, чи судилося його планам втілитися у життя зможе показати тільки час.
Поки ж місцеві збираються на базарі, обговорюють останні новини і жаліються на владу.
Коли ми питаємо у них, чи правда, що ринок – таке собі народне віче, де завжди всі все знають, хтось із людей махає рукою і заперечно хитає головою: “Та нє!”.
Однак, ясна річ, ми знаємо, що це правда.
Дана публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ” і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів
