львівськиЙ 
Фото з мережі Інтернет
популярне Зникле кельтське місто на Львівщині Історія про богомільного пиячка, або як мені не пощастило
Їдучи в автобусі, я собі розмислював про розмаїтість доріг, які ведуть нас до Господа.
Стою собі у суботу ввечері на зупинці біля церкви Анни. Неквапом починає накрапати львівський дощик, наче сміючись над лох@ми, котрі аж о 22.00 якогось біса додумалися чекати останню маршрутку в бік Рясне. І раптом, як милість Божа, для очікуючих з’являється розвага. Вона тримає його за ручку. Не з ніжності, а лишень, аби він не навернувся. Пара в стилі «такий би і від вас не відмовився». А далі дискусія.
«Ти чого, бл@…, знову нажрався» – «Яаааке, бл@…, я нажжжжжрався» – «Що за мужик, бл@…, ні чорта в хаті не робить, ще і нажирається» – «Та яааааке я, бл@…, нажжжжрався».
Категоричне невизнання хлопом свого очевидного гріха поступово доводить даму до сказу і ось вона вже не обмежується майже невинним і тихим «бл@…», вдаючись до значущіших лексем із яскравішим смисловим навантаженням.
Нарід починає зацікавлюватися. У таких випадках варіанти два. Або, права за суттю, але не за формою жінка, не достукавшись до сумління супружника (що в його стані було практично нереально), покине його напризволяще проти глупої ночі і попрямує домів розділити з горнятком чаю свій біль на світ, який не оцінив її шляхом посилання належного чоловіка. Або таки допроситься біди, після чого її й так неминучі плачі вже будуть викликані не моральними, а фізичними стражданнями.
Аж раптом… «Та ззззаамммммовчи ж ти, йопть… ти шшшо не бачиш, дде мми», – на тих словах чолов’яга, намагаючись уповні розплющити очиська, здіймає кашкета, обертається до церкви св. Анни і, покірно уклонивши голову, пристрасно осіняє себе трикратним хрестом.
… Так власне, чого ж мені не пощастило. Бо як на зло над’їхав мій останній транспорт і мені не судилося дізнатися, чим закінчилася історія з богомільним пиячком. А вже їдучи в автобусі, я собі розмислював про розмаїтість доріг, які ведуть нас до Господа.