львівськиЙ У день народження Міська Барбари «Твоє місто» ділиться спогадами львів’ян про нього. 
Сьогодні, 14 листопада, Міську Барбарі мало б виповнитися 53 роки, але він раптово помер три роки тому. «Твоє місто» ділиться спогадами львів'ян про виконавця та його піснями.
Люди, які знали його, поділилися раніше лише хорошими спогодами про нього й розповіли, що Місько Барбара був найважливішим чоловічим голосом у їх житті та був глибокий як справжній український актор.
Зокрема, підприємець Роман Зафійовський у коментарі Tvoemisto.tv раніше сказав, що це велика втрата для всіх нас.
«Із Міськом Барбарою ми були добрі знайомі. Коли ще він жив у Львові, ще «Мертвого півня» не було, то вже колегували, були непоганими друзями. До речі, досить часто зустрічалися, адже тоді не було мобільних телефонів. Могли разом ходити на забави, ходили в гай смажити ковбаски, могли випити вина…», – каже він.
Роман Зафійовський казав, що це був мега непересічний чоловік.
«Недавно лише почув про важку втрату. Без сумніву, він був великою людиною не лише для Львова, а й вічного простору. Мені все згадується пісня «Шахтарочка», в якій він переспівав дружину Януковича. Це було дуже шикарно і сміливо. Я дотепер це згадую», – додає.
Екс-голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович писав, що Місько Барбара є одним із батьків-засновників українського року. «Водночас безтурботний як справжній рок-н-рольщик і глибокий як справжній український актор. Нам тебе бракуватиме», – написав він.
Автор медіа-проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко писав, що музикант помер дуже несподівано. «Він був не просто частиною мого життя, цей чоловік довго був для мене найважливішим чоловічим голосом. Я завжди радів, коли він несподівано дзвонив, деколи радісно співав у телефон, деколи просив якось підтримати. З цим неможливо змиритись, Міську», – зазначив він.
«Коли відходить частинка покоління, що давало прості на слух тексти, але складні на думання, коли відходить частинка скептичного питання, на яке конче тре мати відповідь, тоді відходить частинка такого тебе. Але дякую, що таке було», – писав проректор із зовнішніх зв’язків та суспільного служіння УКУ Дмитро Шеренговський.
«Якесь таке враження, наче моя молодість розсипається на пил. Прокидатися травневого ранку, плентатися трамваєм до міста, йти в дворик ратуші, де всі свої і все знайоме, Місько Барбара вже там, сонний, молодий, красивий, що можна вмерти. Стрибати, підспівувати, зірвати горло, закохатися, розлюбити, сміятися, плакати, – все можна було тоді. На ньому зав'язане було ото чуття себе молодої і всесильної. Неправильно все це. Так не має бути. Хай тебе там люблять так, як ми тебе любили тут, кумире моєї молодості», – писала на своїй сторінці у Фейсбук перекладачка і викладачка Марта Госовська.
У альбомі «13 пісень про любов» є старі й нові пісні, зокрема серед них «Козак», «Коли потяг» на слова Володимира Сосюри, «Минає день, минає ніч», «Європа» та «Чорні мадонни».
У кліпі на пісню «Чорні мадонни» є картини Ґєника Равського. Познайомилися вони з Міськом на початку 1990-х років. Коли зустрічалися, то пили каву, а тоді «перетікали» у репетиції, майстерні, і закінчувалося все також якимись майстернями.
«Хочу подякувати Міськові, бо ми живемо і не встигаємо сказати одне одному добре слово, бо здається, що будемо тут вічно. Таке відчуття у мене було, коли ми з ним познайомилися. Він завжди мені казав «най тобі добре буде». Якось так ми жили», – поділився спогадами Ґєник Равський.
Іванна Скиба-Якубова розповідала, що при всій іронічності Місько Барбара був дуже обережною людиною, і коли когось неспождівано ображав, то було видно, що його самого це засмучує навіть більше.
«Я потихеньку його запаси червоного підгрібаю. Взагалі з ним пити було дуже комфортно, бо завжди наступав такий момент, коли він казав «мала, тобі, здається, пити вже досить», а після цього обов’язково підливав.»
«У кафе чи ресторанах, – розповідала дружина Міська, – якщо йому щось не подобалося, то крав ложку».
Літературознавиця та перекладачка Ірина Старовойт зазначала, що Місько дуже вірив у силу культури та у те, що можна захищати культурою. Він передає нас у якомусь пакунку в майбутнє. Він хотів, аби люди, яким зараз 16-18 років, бачили в цій українській культурі своє. Він хотів, щоб ми сьогодні святкували так, як він це робив, і пам’ятали, що він намагався бути дуже великим чутливим вухом і серцем.
«Що дуже пам’яталося – його сміх. Сміх був завжди повнозначним, у ньому був меседж. Генії ходять поруч. Вони тут, з нами, але вони тут накоротко, вони позичені», – згадувала вона.
___________________________________________________________________________________________________
