львівськиЙ 
Українським футбольний простір зараз резонує довкола справи Андрія Павелка. І окремий іспанський сором викликає поведінка багатьох наших легенд.
До прикладу, володаря Золотої бутси Олега Протасова чи володаря Золотого м’яча Олега Блохіна, які сліпо заступаються за очільника УАФ.
Одним з тих, хто став на бік Павелка, є Ігор Бєланов, володар Золотого м’яча-1986.
Але, іспанське видання AS, напевно, не так глибоко занурене в контекст українського футболу. А тому вирішило поспілкуватися з Бєлановим виключно на тему його служби в одеській територіальній обороні.
І, варто віддати колишньому гравцю Чорноморця і Динамо належне, він почав з бази – нагадав вестернам, що це не якийсь там конфлікт, а повноцінна війна.
Як легенда українського футболу, як ви ставитеся до українсько-російського конфлікту?
Конфлікту немає! Забудьте про це слово! Це війна! Це акт несправедливої агресії проти моєї країни.
Щодня Росія запускає десятки ракет по території України. Запускає бомби з військових літаків, з кораблів, з підводних човнів. Їхні дрони вбивають цивільних дорослих і дітей, а також гинуть солдати на передовій.
Це не конфлікт! Це війна! І вона триває тому, що якомусь кривавому нещасному царю в кремлі хочеться увійти в історію. Але, насправді виявляється, що він не увійшов в історію, а скоріше провалився по максимуму. Всі запам’ятають путіна як вбивцю, агресора, тирана, мародера і ґвалтівника.
Чи пам’ятаєте Ви початок війни?
Пам’ятаю чудово. Це було 24 лютого 2022 року. О 04:00 ранку вся країна прокинулася від вибухів ракет і бомбардувань. росія почала війну проти України.
І ви, володар Золотого м’яча вирішили піти на фронт…
Так, того самого дня. Більшість із нас, чоловіків, прийняла рішення стати на захист своєї батьківщини та своїх сімей.
Я не військовий і тому приєднався до муніципальної оборони мого рідного міста Одеси. Тоді, в лютому-березні 2022 року, була висока ймовірність вторгнення російського морського десанту в Одесу, а також була вірогідність наступу військ з боку окупованого ворогом Криму.
Ні я, ні мій старший син Валерій не сумнівалися. Ми взяли зброю і зустрілися біля військомату, щоб мати змогу протистояти інтервенції.
А що казали бійці, коли опинилися пліч-о-пліч з легендарним гравцем, одним із найкращих в Україні?
Солдати абсолютно нічого не говорили. У лавах нашого полку Ігор Бєланов просто один із них: громадянин України, батько, чоловік, захисник, патріот. Я такий, як і вони.
Є багато відомих українців, які захищають свою Батьківщину з перших днів війни, не тільки я. Ми не кращі і не гірші за решту солдатів. Ми робимо все можливе, щоб захистити наші домівки. Це наш обов’язок.
Ви коли-небудь брали Золотий м’яч в окопи?
Так, я приношу свій Золотий м’яч нашим солдатам. Для них це радість, позитивні емоції. Для людей в Європі це важко зрозуміти, але це моменти, які потрібні всім військовим, медикам, волонтерам… Вони хочуть відчути «смак нормального життя».
Футбол, як масовий вид спорту, повертає їх на кілька хвилин у тихі часи життя, коли вони були тренерами, водіями, художниками, мали свою професію, своє життя, свої бажання та свої плани. Але все це закінчилося в один день. Їм довелося взяти в руки зброю і стати на захист своєї країни від російської агресії.
Яка реакція солдатів, коли вони бачать трофей?
Можливість доторкнутися до Золотого м’яча, такого легендарного трофею, дуже захоплююча та зворушлива. До того ж, він не захований у музеї, а ось тут, поруч.
Це неймовірні емоції! Очі військових світяться від радості! Я завжди кажу, що Золотий м’яч – це нагорода для всієї команди, для всіх уболівальників, це не моя особиста нагорода.
Цей Золотий м’яч національний, він належить нашому народу. Я ніколи цього не приховував і не приховуватиму. Я відкритий для публіки. І я щасливий і гордий, що можу поділитися ним з нашими героями.
Неймовірно, на що здатний футбол…
Футбол – один із маленьких шансів змінити своє життя. Він дозволяє на кілька годин відволіктися від війни. Тому кожна перемога наших команд і нашої збірної має таке велике і мотивуюче значення для наших героїв. Футбол для них – це втеча до нормального життя.
Ви, напевно, стали ще більшою легендою, ніж були.
Для мене важливо бути нормальною людиною. Є слово «людяність». Я, перша за все, людина. Все, що міг у молодості, я тоді демонстрував на футбольному полі.
Тепер я насолоджуюся життям і насолоджуюсь будь-якою можливістю спілкування з людьми. Вони раді мене бачити. Разом ми згадуємо наші успіхи, говоримо про життя. І це мене тішить, тому що у мене досі хороші стосунки з тими, хто любить футбол і пам’ятає часи наших перемог і слави.
Чи вважаєте Ви себе прикладом у 62 роки?
Я відчуваю велику відповідальність. Мій трофей мотивує мене, змушує бути в хорошій формі. Молодь дивиться на мене, і я повинен бути для них хорошим прикладом. Я завжди повторюю дітям, що кожен маленький футболіст може виграти Золотий м’яч. Для цього варто лише наполегливо працювати та вірити у свою мрію.
Немає нічого неможливого. При великому бажанні все можливо.
Адаптація тексту – Сергій Лук’яненко
Telegram-канал автора