львівськиЙ 
Владислав Гераскевич. Фото Reuters Напевно, можна було бути гнучкішим. Можна було бути поступливішим. Зрештою, можна було бути менш принциповим. І виступити на змаганні, до якого готувався роки. До якого і сам готувався, і твоя вся команда готувалася. Напевно, можна було послухати розумних дядьків і тіток, які сором’язливо відвертали погляд, боячись подивитися прямо в очі, боячись видати себе, свою дипломатичну нікчемність, свою давно кастровану толерантність і ще більш зневажену нейтральність. Але все одно можна було послухатись. І прогнутися.
Ймовірно, деякі на місці Владислава Гераскевича так би і вчинили. У сенсі були б більш гнучкими. Або менш принциповими. І вже після змагання, у кулуарах, із посмішкою демонстрували шолом пам’яті. Мовляв, ось він я який, і рибку з’їв, і стою тут перед вами, такий гарний.
Ви вже вибачте мені за прямоту, але мені чомусь здається, що наш голова НОК Вадим Гутцайт, якби був на місці Гераскевича, якраз і проявив би свою «меншу принциповість». Мовляв, можна було під час забігу обмежитися жалобною стрічкою, як наполегливо рекомендували солідні сором’язливі дядьки і тітки з МОК, зате після «матчу» можна було б дефілювати в шоломі, і весь світ би побачив, і все прогресивне людство почуло б і дізналося нашу принципову позицію, продемонстровану не дуже принципово. Але що тут вдієш. Правила!
Getty Images/Global Images Ukraine
Запевняю вас, все це нісенітниця собача. Не почули б. І не побачили. Досить себе заспокоювати. Досить робити вигляд, що все нормально. Що все під контролем. Що ми там справді комусь потрібні. Може, цікаві, так, але потрібні – навряд. Хіба що як живий щит. Не більше, ніж.
І такому стану речей не треба дивуватися. Не треба дивуватися, бо весь так званий демократичний світ загруз по вуха в лайні. Цим світом правлять убивці-педофіли, і якщо хтось із нас ще мав ілюзії, що світом спорту правлять інші, кришталево чисті та кришталево чесні, то я вас благаю. Я вас благаю зняти рожеві окуляри, бо в тих горезвісних файлах згадуються не лише Дональд із Білом, а й вершки спортивного світу. МОК у тому числі.
«О спорте, ти мир», «швидше, вище, сильніше», – це все вже в минулому. У дуже далекому минулому. Зараз спорт, особливо спорт високих досягнень – це високі ставки та ще вищі гроші. І вбивці-педофіли дісталися і в цю галузь людського буття, і не тільки дісталися, а й міцно тримають цю галузь за яйця. Точніше, за те, що від яєць залишилося.
А лишилося там лише видимість. Видимість справедливості, й спортивної у тому числі. Залишилися безглузді правила, точніше, догми, які давно зжили себе. За бюрократичними параграфами вже давно загубилися люди, країни, загубилася реальність. Ми на порозі третьої світової війни, ми віч-на-віч із збожеволілим карликом, який уявив себе чи то новим месією, чи то новим Гітлером, а на Олімпіаді, яка, не виключено, передує світовій бійні, нам суворо наказують бути нейтральними і сховати голову в пісок. Наказують не порушувати незручних тем, не дратувати зайвий раз убивць-педофілів.
Та пішли ви всі нахрін. І ще далі. З усією своєю нейтральністю, зі своєю толерантністю, і тим більше зі своєю запобігливістю перед кацапами. Спорт ніколи, наголошую, ніколи, навіть за часів Еллади, не був вільний від політики. Не може бути вільний і зараз. Тим більше, не може бути зараз, адже в нашому випадку вже йдеться не просто про політику, не просто про тероризм, і навіть не лише про відкриту кацапську агресію. У нашому випадку йдеться про геноцид чистої води. Нас, українців, вбивають за просто так. Вбивають методично, витончено і відкрито, а всякі демократичні педофіли намагаються щось там домовитися з педофілом-диктатором, щоб той хоча б на час лютих морозів перестав нас убивати. І таку єзуїтську домовленість нам подають, як божий дар.
Світ точно збожеволів. Цілком можливо, що світ заслужив на те, що в нього зараз є. І на тих заслужив, хто в нього зараз є. Хтось світом зараз панує, не ділячись. Цей світ приречений. Його вже навряд чи врятуєш. Не кажучи вже про те, щоби його поліпшити.
Getty Images/Global Images Ukraine
Але тицьнути носом цей чортів божевільний світ, тицьнути, як кота паршивого в калюжу, це дуже навіть потрібно. Це дуже правильно. Це – по-чоловічому. Це якраз той випадок, коли неучасть у рази сильніша, гучніша, правдивіша, ніж участь. Це вчинок справжнього спортсмена-громадянина. Це вчинок воїна. Українського воїна.
Я обіймаю тебе (вибач за фамільярність), Владиславе Гераскевич. Обіймаю, як брата. Як співвітчизника. Як людину, здатну не мовчати. Не йти на угоду із совістю. На угоду з дияволом. Не прогнутися. Хрін із ними всіма, ти для мене, для нашої країни вже справжній чемпіон. Бо за тобою – і всі твої живі вболівальники, і всі твої мертві.
А цій усій шаражкіній конторі під назвою МОК все одно, рано чи пізно, прийде капут, з усіма їх нейтральностями, догмами і кацапопоклонінням.
Та й нашому прогнилому наскрізь НОК теж невдовзі прийде гаплик. Та й взагалі, чого ми хотіли від керівництва світового спорту, якщо нашим спортом керують люди на прізвище «якбичогоневийшло», для яких був і залишається рідним «общєпонятний».
А ти, Владе, бережи себе. Ти не потрапив до історії, як наш НОК чи їхній МОК. Ти цю історію власноруч твориш. В ім’я. І в пам’ять.
Валерій ВАСИЛЕНКО,
спортивний журналіст Sport.ua
13 лютого завершилося засідання Спортивного арбітражного суду у Лозанні у справі про дискваліфікацію з Олімпіади-2026 українського спортсмена Владислава Гераскевича.
Позов Гераскевича проти Міжнародного олімпійського комітету та Міжнародної федерація бобслею та скелетону було відхилено.
«Ми підтверджуємо, що свобода самовираження дозволена на Олімпіаді, але не в місці змагань. Суддя послухала аргументи обох сторін та ухвалила рішення, згідно гайдлайнів МОК», – повідомив генеральний секретар CAS Меттью Рід.
Нагадаємо український скелетоніст Владислав Гераскевич не взяв участі в першому заїзді на Олімпійських іграх-2026. Міжнародний олімпійський комітет дискваліфікував спортсмена через носіння «шолома пам’яті».
