Одного разу я переїхала до нової квартири, і її відвідали мої три подруги з різних куточків світу. Кожна з них оцінювала мій простий інтер'єр крізь власну призму та цінності, інформує gazetapo.lviv.ua.
Одна подруга була вражена скромністю обстановки — їй здалося, що я живу так, ніби тільки тимчасово. На її думку, щастя — в можливості оточити себе найкращим прямо зараз: елітні штори, дорогі меблі, сучасна техніка. Вона стверджувала, що обирає завжди лише найдорожче, бо це створює певне "відчуття життя". Так начебто саме предмети розкішного інтер'єру дають нам відчуття власної значущості.
Друга моя знайома на цей аспект поглянула ще під іншим кутом — практичним. Її цікавило, чому в домі немає антикваріату, цінних речей, які у випадку біди можна вигідно продати чи обміняти. Вона нагадала мені історії про те, як раніше знецінювались гроші, а ось антикварний сервіз лишався актуальним і навіть дорожчав з роками. Не надто весело думати про труднощі наперед, але її слова дали привід замислитись: можливо, речі у домі — це і своєрідна фінансова подушка безпеки.
Разом із тим була думка й третьої подруги, яка і власного житла ще не має, але зізнається, що хотіла б облаштувати простір по-особливому, з увагою до деталей, зробити своє гніздечко затишним і навіть вишуканим.
Врешті, я замислилась: а чи справді відсутність дорогих речей означає відсутність бажання жити повноцінно? І чи інтер'єр — це дійсно відображення душі, чи, радше, набір випадкових уподобань, комплексів, впливу спогадів чи навіть нерозв'язаних страхів?
Випадково я побачила цитату: «Тяга до дорогих речей — це комплекси, що прийшли до нас із бідності радянського життя. Чого не мав — того хочеться найбільше. А коли людина може собі дозволити все — інтерес до речей зникає. Головне — це власне призначення».
Італійський режисер Тоніно Гуерра вважав, що людині не потрібно більше, ніж було у неї в дитинстві.
Мені також згадується думка про те, що найчастіше до розкоші тягнуться ті, хто прагне заповнити в душі брак любові, а коли тебе справді люблять, то навіть мінімалізму достатньо для відчуття щастя.
Можливо, саме таке переосмислення цінностей і є віддзеркаленням зрілості: не вартість речей визначає, наскільки повним є наше життя, а те, що ми отримуємо у відповідь на своє прагнення бути собою — в простоті чи розкоші.
