львівськиЙ 07 березня 2026, 22:03
Загибель ветерана Сергія Русінова та чотирьох поліцейських на Черкащині 27 січня 2026 року сколихнула країну. Але попри біль і гнів, ветеранська спільнота регіону обрала конструктивний шлях: замість ескалації — діалог, замість розрізнених протестів — системне об’єднання. Вже у лютому було створено спілку ветеранів Черкащини «Холодноярські отамани», яка сьогодні налічує близько 20 організацій і 4000 членів. Про перші результати та подальші кроки йшлося на круглому столі в Києві.
«Ми й були згуртовані, активні, але саме поштовхом до перезавантаження нашої коаліції стала ця трагедія з нашим побратимом Сергієм Русіновим», — визнає Олег Слободяник, голова Спілки ветеранів Черкащини «Холодноярські отамани».
За його словами, після кожного публічного заходу до спілки звертаються нові організації з бажанням приєднатися. Географія вже виходить за межі регіону — до об’єднання долучилася й Вінниччина. Вимоги, з якими ветерани виходили на вулиці, частково виконані: відбулися кадрові зміни в обласній поліції, розслідування передано до Києва. Тіло Сергія Русінова досі не поховане — родина очікує на результати експертизи.
Слободяник наголошує: головна мета об’єднання — не реакція на кризу, а системний перезапуск ветеранської політики на місцях. «Щоб ветеран був поважною частиною суспільства. А не тим, кого вбивають».
Про те, як ветерани почуваються після повернення, відверто говорить Сергій Коваль, член ГО «Спілка ветеранів російсько-української війни Шполянщини»: «Коли ми там — ми потрібні. А коли повертаємося, якось намагаються нас не помічати».
Він нагадав, що в розпал подій ветерани виходили на акції при морозі -20, аби привернути увагу до проблеми, — але Міністерство у справах ветеранів мовчало. Коваль також зазначив, що певні сили намагалися організувати альтернативні заходи, аби дискредитувати ветеранський рух, проте цього не сталося.
«Ми зараз як місток між хлопцями на фронті і владою на місцях», — підкреслює він.
Валерій Прилука, голова ГО «Народна варта Черкащини», застерігає від імітації ветеранської підтримки. За його словами, деякі ветерани побоювалися приєднуватися до спілки, аби не втратити невеликі пільги від державної програми «Ветеранський простір». Але більша проблема — підміна реальної допомоги показовими жестами.
«Людина має стояти на обліку, отримувати всю необхідну допомогу, мати загальну підтримку — а не отримувати спортивний снаряд задля реклами і звіту на сайті влади», — каже Прилука.
Практичні кроки вже робляться. Олексій Герасименко, голова ГО «Захисників і патріотів України “Єдність”», розповів, що після об’єднання вдалося змінити ситуацію у ветеранському середовищі: на проблемні виклики тепер виїжджають разом із правоохоронцями, аби допомогти вирішити конфлікти на місці.
«Ми створили реабілітаційний центр, бо бачимо, що громада не цікавиться проблемами ветерана. Тепер туди можуть приїхати відпочити», — каже Герасименко. Він також торкнувся земельного питання — за його спостереженнями, ветеранів нерідко використовують як інструмент: дають землю, а потім забирають в оренду.
Правовий вимір ветеранської політики окреслив Тарас Щербатюк, голова ГО «Черкаський правозахисний центр». На його переконання, пільги — це не благодійність, а позитивні зобов’язання держави перед людьми, які для неї зробили надзвичайно багато.
«Ветеранська політика — це про можливості: щоб людина прийшла і бачила, що її поважають, що вона може реалізувати себе в усіх сферах, створити бізнес», — каже Щербатюк.
Проведений його організацією аналіз показав невтішну картину: лише одиниці територіальних громад області реально підтримують ветеранські організації. Місцеві програми — формальні та типові, без урахування специфіки потреб.
«Створення спілки “Холодноярські отамани” — це позитивна новина на регіональному і державному рівнях. Це об’єднання показало: ветерани готові працювати над ветеранською політикою разом із владою. Але щоб об’єднання стало дієвим, його треба підтримувати на всіх рівнях».
Фото надане спілкою “Холодноярські отамани”
