львівськиЙ Херсонка Юлія Кісельова до війни працювала фотографом та відкрила кав’ярню під назвою “Єсенін”. З початком повномасштабного вторгнення вона не поїхала з міста, а почала займатись волонтерством. Зараз її заклад перейменований на “ЄSens”, також тут є сувенірна крамничка з ексклюзивними товарами про Херсонщину та гуманітарний штаб.
Далі – пряма мова самої Юлії про окупацію, виїзд, волонтерство та життя під обстрілами.
“В мене давно є ідея вести щоденник, хоча ми й так ніколи не забудемо як це все почалося”
Згадки про початок волонтерської діяльності у окупованому місті
24 лютого у мене почалось як і усіх українців: із повідомлення про початок війни. Вранці мені подзвонили батьки з лівого берега і сказали, що там літають вертольоти, їздять БТРи та танки. Ми зрозуміли, що це початок чогось страшного.
Люди почали скуповувати продукти в магазинах, і вони швидко закінчились. Тоді я зрозуміла, що літнім людям важко буде вижити. Тому ми почали просто на вулицях роздавати те, що було у нас в кав’ярні: молочні продукти, десерти, закрутки, напівфабрикати. Згодом до нас долучились друзі і знайомі, а ще, як ми їх називали, веловолонтери.
“Це були тяжкі дні, бо доводилось робити вибір кому дати, а кому не дати…”
Згодом все розвернулось так, що друзі та знайомі які виїхали з Херсона стали донатити і ми закуповували овочі, засоби гігієни. Потім почали завозити гуманітарку, і тут розвернувся повноцінний штаб. Щодня ми приходили, збирали, пакували, хтось займався дитячими речами, хтось ліками, продуктами, хто приймав заявки/замовлення, фіксував адреси та контактував з людьми.
Архівні фото Юлії Кісельової 
Архівні фото Юлії Кісельової 
Фото з архіву Юлії Кісельової 
“Веловолонтери”, які допомагали розвозити продукти херсонцям
З Херсона я виїхала у серпні 2022 року, бо мені прийшло повідомлення, що я в якихось там списках (окупантів, – ред.). Планувала залишитись в Запоріжжі та їздити до Херсона з допомогою. Проте сталось зовсім не так: тиждень ми простояли в полі, і здається, були останні, хто тоді виїхали тим маршрутом.
“Думками я була там… у Херсоні…”
Волонтерство та бізнес у місті на лінії фронту
Коли звільнили Херсон, я була в Німеччині. Мені телефонували хлопці та питали, де я, бо вони приходили з прапорами, квітами, продуктами.
Цілими днями я сиділа на телефоні, приймала заявки від знайомих з усього світу та перенаправляла їх у Херсон, який тоді був без зв’язку. А ночами плакала.
Батьки витримали місяць, а потім сказали – їдь. Звісно, я пообіцяла, що повернусь, і я повернулась, закрити документи.
А потім почалось – затоплення, обстріли…
Фото з архіву Юлії Кісельової 
Фото з архіву Юлії Кісельової 
Фото з архіву Юлії Кісельової 
“Щодня спілкуючись з людьми дізнаєшся хто в кого загинув… ”
Про те, як потрапила під скид з російського дрону
Я все життя боюсь гучних звуків. Працюючи як фотограф на днях народженнях, весіллях, мене завжди лякали кульки, коли відкривають шампанське, як то кажуть, у мене просто істерія була в ці моменти.
Район, де ми проживаємо великий, одного разу рано-вранці ми їхали на роботу. Чоловік був за кермом, я сиділа поряд, справа. Все, що пам’ятаю – це дзвінкий гучний звук, у мене заклало вуха, ми змогли проїхати десь 100 метрів і зупинились. Скид був справа, з мого боку, упало під колесо… Виявилось, що три колеса пробиті, машина посічена, у дірках, дзеркало пошкоджене. Авто ми залишили і швидко поїхали звідти, звісно, машину згодом забрали та відремонтували, але дірки так і залишились.
А потім в одній із російських соцмереж, яку ми періодично переглядаємо, де вони (окупанти, ред.) іноді пишуть деякі речі, побачили відео скиду на нашу машину. І написано було, що влучили в черговий БТР чи щось таке, ну тобто уразили ціль. І я вже нічому не дивуюсь, ну немає в них (росіян, – МОСТ) нічого святого, ми це бачимо по щоденних обстрілах, по скидах вибухівок та “пелюсток” на дітей, бабусь або чоловіка, що їде на велосипеді.
Нам потрібно бути сильними і розуміти, що це війна, а істерика в соцмережах ні до чого не приводить. Це тільки дратує окупантів і дає їм стимул більше атакувати, адже вони бачать, що виводять нас на емоції.
“Все, що ми зараз тут, у Херсоні, робимо має сенс… і він глибокий”
Як виникла ідея відкрити сувенірну крамницю у кав’ярні
Коли люди приїжджають в Херсон, вони хочуть з собою взяти часточку міста, його енергетики. Спочатку я почала розмальовувати гільзи, але часу на все не вистачає, тому підключились дівчатка. Є херсонки, які виїхали, вони нам пересилають свої вироби і ми їх продаємо як сувеніри. Також у нас є місцеві смаколики – мед та варення.
А ще, і це як на мене найголовніша згадка про сьогодення: про війну, про втрати, надію та перемогу – розмальовані гільзи. На них багато зображень саме лівобережжя Херсонщини: Аджигольський маяк, Чумак та інше.
Багато людей виїхало з Херсона, але й багато хто залишився або повернувся, з різних обставин. Саме тому ми започаткували акцію “Привітай херсонця красою”. Тобто ті, хто перебуває не в Херсоні, можуть зробити подарунок тим, хто тут.
Ми розробили бокси з десертами та квітковими композиціями, їх викупили херсонці, які не у місті і ми ці бокси просто роздавали рандомним людям цілий день.
Досі памятаю зворотню реакцію херсонців, багато хто з них просто плакали, коли отримували бокси. Я й сама, вже вдома розплакалась, бо подумала: “Невже десерт може принести людині стільки задоволення…”
Потім на 8 березня була така ж акція, тільки люди вже могли привітати своїх знайомих та близьких. Тоді ми продали 160 боксів.
Зараз, до Великодня, готуємо інший привітальний бокс – це буде ексклюзивна сумка, якої ще ніхто не робив в Україні, мішечок з цукерками та невеличка композиція.
Це незвичайний подарунок, бо він не лише про смак, але і про душу, про любов, ніжність, надію на красиве спокійне життя, бо мені особисто як творчій людині не вистачає креативу, краси, як у минулому житті.
У Херсоні зараз все на часі: гарний настрій, таланти, життя на часі, бо ми живемо на лінії фронту. Перебуваючи під цілодобовими обстрілами та атаками дронів, жити із негативним пресом і трауром неможливо.
Ми такі ж люди, як і у всьому світі: в межах України і за її кордонами. І ми так само хочемо жити. Так, зараз важко, тут ми відчуваємо ці втрати, бачимо і чуємо кожного дня, і щодня дізнаємось від знайомих чи друзів, хто і кого поховав.
Саме тому, у моменті, смачною кавою, десертами, подарунками ми хочемо підтримати життя в Херсоні і показати іншим, що тут також є життя, що ми живі, і ми хочемо жити це життя разом з усіма.
🍉 Стань другом МОСТа
