львівськиЙ 
До вічності відійшов відомий на Тернопільщині поет Богдан Кушнірик. Про втрату повідомив Володимир Корчак, викладач Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії ім. свщм. Григорія Хомишина.
“На 82-році життя відійшов до вічності знаний на Тернопільщині поет, член літературного обʼєднання при обласному осередку Національної спілки письменників України БОГДАН КУШНІРИК. Як справжній патріот своєї країни, залишив чудову поезію в якій оспівана любов до рідної землі”, – йдеться у повідомленні.
ГІРКА КАВА Сидить. Сумна. Гірчить сьогодні кава і на душі – нестерпна гіркота… Як принести до матері неславу? Хіба не вчила, як прожить літа? Була в фаворі! Був зеніт кохання: вино, букети і п’янкі слова перемогли чесноту і вагання, і соловей всю нічку не вгавав… Ось і недавно, він сидів навпроти нетерпеливий, мужній і палкий, будив бажання кожен його дотик… Сама. І вечір, як полин, гіркий. Від правди зблід. Прощався, як навіки. Десь у Сілезії ховається давно. Сидить. Сумна. І спогади не ліки, і як полин, кавуся й те ж вино… 2006 р. РОЗУМ ПЕРЕМОЖЕ! Переступив межу незриму, на щастя, без вогню і диму, а куди йти, бігме, не знаю. За брехні, владі дорікаю, а їм “до лямпочки” всі біди, тим більше, стан старого діда, який, щоб пенсії не брати, давно “во гробє” мав лежати. Ровесників давно не бачу, а молоде, як мавпа, скаче: дві піци “схавало” й щасливе. Дурню “до лямпочки”, а зливи ракет, шахедів і снарядів, за те, що «салоїд» не зрадив, на школи падають, руйнують… Смерті дітей не всіх хвилюють. Спустошені міста і села, і любе свято не веселе – щодня хоронимо Героїв… Не вистачає бійцям зброї. «До лямпочки» це підлій владі. Війні злодюги навіть раді. То хто наш ворог? Я не знаю. Не чукча військо обкрадає. Переступив межу уявну, Здалося: я тут був недавно. Усе, як вчора, позавчора: злодійствами держава хвора, та ще жива, бо є ще віра, що світ дозволить вбити звіра. Дикунство розум переможе! Свята Покрова допоможе. 01– 01– 2025 р. Мовчать Боги Я ще живу. Я ще живий. Та чи живу? Щодня чекаю втраченого миру, думки втікають на передову, тіло тюрмою визнало квартиру… Я розчленований і сам собі ніхто, душа сумна збирається в дорогу, а на дорозі душ, немов авто в заторі, ждуть, щоб поклонитись Богу… Хтось заклопотаний, бо дорогі меди, а внукам вже горішки не цікаві. П’ять днів залишилось, п’ять діб до середи, та мусять бути і кутя, і страви, бо ми і в Магадані вірними були, і віншував свою родину тато… Традиції батьків для внуків зберегли і ця війна не відміняє свято! А що зі мною? Нині в чергах не стою. Село мене забуло – не чекає. То каптопрес, то депресанти п’ю. Виття сирен вже й діток не лякає… І день, як ніч. Зима – як осінь чи весна? Різдво дитинства – до комина сніги… Війна навколо і в мені, в душі, війна – Сирени виють, але мовчать Боги… 2024 р. Фото та вірші з фейсбук-сторінки Богдана Кушнірика Редакція “Терміново” висловлює щирі співчуття рідним, близьким та усім, хто знав Богдана Кушнірика
