львівськиЙ Рівно 20 років тому почалася Помаранчева революція, яка через 9 років отримала назву “перший Майдан”, бо розпочався другий – Євромайдан.
Обидва майдани починалися з емоції. Для мене – з розпачу, та думаю, що і для багатьох, – через дивну перемогу Януковича. Очевидно, що тодішня опозиція вміло скористалася цим розпачем, зрештою тодішні політтехнології не могли похвалитися таким набором інструментів, які є зараз.
Основною зброєю тоді були телевізор і газета – до появи першого херсонського онлайн медіа залишалося ще декілька років.
Врешті, перше, що я побачив, прийшовши на площу Свободи 22 листопада 2004 року, де розпочинався херсонський Майдан, був великий телевізор.
Навіть не так. Телевізор був гігантським. Його щовечора з мікроавтобуса приносили на площу четверо хлопців і вмикали 5 канал. Люди на площі слухали новини, дивилися пряму трансляцію і тихо про щось розмовляли. Пізніше, влітку 2013 року, я побачив цей телевізор в офісі Олексія Урсуленка, з яким записував інтервʼю. Телевізор вже не виглядав таким великим, але зустріч із ним для мене була ностальгічною. Олексій посміхався, коли я звернув увагу на історичну роль старого німецького телевізора в херсонській політиці.
До речі, сам Олексій після революції до влади не потрапив – його тодішня партія Народний рух України не набрала 4% для проходу в міськраду. Став він депутатом тільки у 2010 році від “Фронту змін”.
Очевидно, що херсонський майдан був явищем максимально локальним, навіть містечковим, але і символічним.
Перш за все, через те, що його активно підтримали студенти місцевих вишів, що на той час було виявом сміливості. Це зараз деякі декани ХДУ співають гімн і люблять Україну, а ще 20 років тому це був тотально зросійщений університет, де було декілька українізованих викладачами острівців. А за помаранчеву стрічку на одягу можна було отримати профілактичну бесіду в деканаті. Наприклад, розвалений вже покійним проросійським проректором Олегом Мішуковим історичний факультет.
В архіві автора зберігся знімок головного корпусу Херсонського факультету Національного університету кораблебудування.
Та знімки посвяти курсантів херсонської морехідки у жовтні 2004 року. Тоді учасників розважали російські “зірки”, які всі як один лякали малих моряків та їхніх батьків війною і тероризмом.
За 10 років війна і російський тероризм прийшли в Україну, як і лякали пристаркуваті російські рокери.
Десь на 3 або 4 день революції в ХДУ зібралися студенти, які оголосили чи то страйк, чи то ще якусь акцію солідарності з Майданом. Після цього колона від головного корпусу пройшла до площі Свободи. Серед учасників можна впізнати тоді студента економічного факультету, а нині відомого журналіста Ігоря Бурдигу.
Колону супроводжувала група СБУшних тихушників у дешевих куртках із шкірзама.
Студенти, в принципі, як і більшість молоді, швидко втратили цікавість до протестів. Хтось поїхав на київський Майдан, комусь набридли довгі виступи місцевих дідів-рухівців.
Деякі мітинги, особливо якщо приїздили зірки опозиційної команди типу Івана Плюща, збирали тисячі людей. На сумного Анатолія Кінаха приходило значно менше.
Херсонській опозиції заводити натовп було ще складніше.
На вихідних зібралося більше людей, яких розважав все той же косноязичний Олексій Урсуленко, починаючий політик Юрій Одарченко та зірка «помаранчевої» команди Артем Кияновський.
За 2 роки Кияновський з тріском програє мерські вибори, а ще за 4 роки стане регіоналом. Юрій Одарченко ж піде від “помаранчевих” до Юлії Тимошенко і стане одним із найвідданіших її соратників.
20 років тому на херсонській площі Свободи pic.twitter.com/dU6BZkRIIy
— МОСТ ХЕРСОН (@most_ks_ua) November 21, 2024
Ошелешені регіонали на початку грудня потроху прийшли до тями та навіть встановили під готелем “Київ” свої наметове містечко, невміло копіюючи київських протестувальників, але за пару днів його згорнули, і на майданчику перед готелем почали тусуватися маргінали з російськими прапорами.
Після перемоги Віктора Ющенка в грудні 2004 року херсонська «помаранчева» команда отримала владу. Губернатором став опальний мер Нової Каховки Борис Силенков, якому вдалося встановити рекорд перебування на цій посаді – 5 років.
Чи не єдиним представником молоді в «помаранчевій» команді став студент аграрного університету Євген Алхімов, якому довірили обласне управління молоді та спорту, але невдовзі з посади зняли, і зʼявився він в політичній тусовці тільки у 2019 році, коли губернатором призначили його друга Юрія Гусєва.
За два роки на парламентських і місцевих виборах “регіонали” візьмуть потужний реванш, а багатьох учасників подій 2004 року охопить зневіра. Щоправда, тих, кого зневіра обійшла стороною, і тих кого охопила, чекали наступні 20 років боротьби. Боротьби, що триває досі.
